(no subject)
May. 10th, 2024 12:33 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
lejlaЦе один із тих випадків, коли я хочу помилитись в своїх прогнозах.
Але. Восени 2021 року, коли мати заговорила про вагання: переїжджати до Києва чи ні, я їй наполегливо радила продавати квартиру в Лисичанська. За три дні до початку великої війни, я наполегливо радила не чекати п'ятниці, тобто 25 лютого, а виїжджати вже зараз. Вона до мене не дослухалась.
В таких прогнозах, звісно, є прагнення помилитись.
Але. Холодний розум, аналітичний склад мислення та відповідальність перед сином не мають завадити прагненню продовжувати жити звичайним життям, в якому є всі ресурси для повсякденного життя та росту.
Реальність, яку надзвичайно важко прийняти.
В 2012 я вперше внутрішнім зором побачила руйнування в Києві. Передчуття війни.
- так війна буде, але потім тут стане ще краще, ніж до того, - сказали мені такі ж, як і я, хто відчуває майбутнє.
Того, що буде потім, я не бачу.
З грудня 2023 році я перестала відчувати (бачити) майбутнє. Живу, керуючись аналітикою. Незвично.
Я розумію, чому.
Хоча і пишу про необхідність еміграції, потребу жити в контакті з реальністю, я не хочу виїжджати. І всі ці пости: спроби вмовити себе, як я в минулому вмовляла мати.
Навіть знаючи, що буде зі мною, якщо залишусь, я виїжджати не хочу.
Син.
Але. Восени 2021 року, коли мати заговорила про вагання: переїжджати до Києва чи ні, я їй наполегливо радила продавати квартиру в Лисичанська. За три дні до початку великої війни, я наполегливо радила не чекати п'ятниці, тобто 25 лютого, а виїжджати вже зараз. Вона до мене не дослухалась.
В таких прогнозах, звісно, є прагнення помилитись.
Але. Холодний розум, аналітичний склад мислення та відповідальність перед сином не мають завадити прагненню продовжувати жити звичайним життям, в якому є всі ресурси для повсякденного життя та росту.
Реальність, яку надзвичайно важко прийняти.
В 2012 я вперше внутрішнім зором побачила руйнування в Києві. Передчуття війни.
- так війна буде, але потім тут стане ще краще, ніж до того, - сказали мені такі ж, як і я, хто відчуває майбутнє.
Того, що буде потім, я не бачу.
З грудня 2023 році я перестала відчувати (бачити) майбутнє. Живу, керуючись аналітикою. Незвично.
Я розумію, чому.
Хоча і пишу про необхідність еміграції, потребу жити в контакті з реальністю, я не хочу виїжджати. І всі ці пости: спроби вмовити себе, як я в минулому вмовляла мати.
Навіть знаючи, що буде зі мною, якщо залишусь, я виїжджати не хочу.
Син.
no subject
Date: 2024-05-10 07:26 am (UTC)Саме так, просто бачила, а потім - нічого.
Мабуть, щоб не бачити поганого.
Один хороший знайомий недавно запитав: коли закінчиться війна? І я зрозуміла, що не маю жодної відповіді, порожнеча.
Переїзд штука важка.
Більшість моїх подруг і купа родичів вивезли дітей.
Постійно спілкуємось, бачу чим вони живуть.
За цей час діти повністю адаптувались, вивчили мову, знайшли друзів, вчаться, грають в футбол, малюють, грають у театрі, мріють, сміються, катаються на велосипеді, подорожують, закохуються.
Просто живуть і радіють життю.
Як колись дома.
Вони сила і наш резерв.
P.S.Коли накриває безнадія, поспілкуюсь з дітьми, якв там, в відносній безпеці - і відпускає. Так, є складності і проблеми, купа. Але нема ракет над головами.
no subject
Date: 2024-05-10 02:35 pm (UTC)Без бачення майбутнього почуваю себе наче сліпий крот. Час покаже чи повернеться та здатність.
В мене залишилось на рівні тіла, яке переходить потім в свідомість, відчуття вчасності прийняття певних рішень. Про переїзд такого ще немає, але відносно інших моментів - збереглось.
no subject
Date: 2024-05-10 02:51 pm (UTC)no subject
Date: 2024-05-10 07:43 pm (UTC)no subject
Date: 2024-05-10 08:08 pm (UTC)no subject
Date: 2024-05-10 07:35 am (UTC)no subject
Date: 2024-05-10 02:30 pm (UTC)no subject
Date: 2024-05-10 02:52 pm (UTC)