(no subject)

[lejla]

Це один із тих випадків, коли я хочу помилитись в своїх прогнозах.
Але. Восени 2021 року, коли мати заговорила про вагання: переїжджати до Києва чи ні, я їй наполегливо радила продавати квартиру в Лисичанська. За три дні до початку великої війни, я наполегливо радила не чекати п'ятниці, тобто 25 лютого, а виїжджати вже зараз. Вона до мене не дослухалась.
В таких прогнозах, звісно, є прагнення помилитись.
Але. Холодний розум, аналітичний склад мислення та відповідальність перед сином не мають завадити прагненню продовжувати жити звичайним життям, в якому є всі ресурси для повсякденного життя та росту.
Реальність, яку надзвичайно важко прийняти.

В 2012 я вперше внутрішнім зором побачила руйнування в Києві. Передчуття війни.

- так війна буде, але потім тут стане ще краще, ніж до того, - сказали мені такі ж, як і я, хто відчуває майбутнє.

Того, що буде потім, я не бачу.

З грудня 2023 році я перестала відчувати (бачити) майбутнє. Живу, керуючись аналітикою. Незвично.

Я розумію, чому.

Хоча і пишу про необхідність еміграції, потребу жити в контакті з реальністю, я не хочу виїжджати. І всі ці пости: спроби вмовити себе, як я в минулому вмовляла мати.

Навіть знаючи, що буде зі мною, якщо залишусь, я виїжджати не хочу.

Син.