(no subject)

[lejla]

На фоні того, що відбувається в країні, люди гуртуються. Але, як виявляється, війна згуртовує рідних.

Ця ситуація навряд чи вирішиться. Навряд чи люди, з якими у мене не було спільної мови всі ці роки, стануть тими, хто буде готовий не давати мені гроші, а - чути. Та це не привід мовчати. Особливо зараз.

Весною минулого року моя мати та тато захворіли на коронавірус. Хворіли тяжко. Я відмовилась їй навіть зателефонувати. Про це сказала прямо батькові та дружині брата. Враховуючи деякі моменти спілкування, я була готова на той момент більше ніколи з нею не спілкуватися. І була готова до будь-якого вирішення ситуації з її хворобою.

Після того вперше я їй зателефонувала восени. Та тема не підіймалась. Як виявилось, про моє ставлення мати не знала.

Коли батьки вирвались з Лисичанська, то зупинились у брата. Як виявилось, приходити туди в квартиру та зустрічатись там з батьками я не можу. Саме тоді невістка та брат озвучили, щоб я туди не приходила через ту ситуацію з матір'ю. Батьки стали на їхню сторону.

Для того, щоб ситуація змінилась, мені потрібно попросити пробачення.

Кровна спорідненість сильна. Та коли сім'я приймає негласне рішення, що один із членів сім'ї завжди неправий, то що робити тому, для кого важливо, щоб голос кожного був почутий?

Що робити, якщо на прохання спілкуватись, поважаючи один одного, чуєш:
- ти ускладнюєш;
- такого не було;
- я не це мала на увазі;
- що тут такого;
- вносиш розбрат на пустому місці;
- тобі ніхто не подобається;
- мені тебе шкода.

Те, що є наразі - підсумок багаторічної взаємодії всіх нас, в якому ніхто не є доброю та хорошою людиною. Я, в тому числі.

Війна гуртує рідних. Бережіть рідних.