lejla | (no subject)

- Мама, я не втомився їсти пельмені. - Їж любий, я ще зроблю. На фінішній приготування домашніх пельменів була така роздратована, що попросила зі мною не спілкуватись якийсь час. Взагалі. Кропітка домашня робота - взагалі не моє. Видихала роздратування на вулиці наодинці. - Мама втекла. Так, любий. Мама втекла для того, щоб повернутись. Частині мене все це сімейне життя дається важко. Але, якщо допустити, теоретично, можливість відсікання тої частини мене, яка прагне не сім'ї, а: експериментувати з простіром, ходити по нічному місту, пізнавати цей світ, працювати і заробляти, я б обрала сьогодення, в якому є і сім'я, і побут, із всім, що витікає з цього. Забирає час, сили, але і надихає, привносить людяність, зв'язок із всіма гранями життя. Єдність.

Flat | Top-Level Comments Only

Виховувати дитину, побут, це саладно, тільки, хто через це не проходив - не повірить)

Ви з ним обговорювали це "не спілкуватись якийсь час"? Він не почуватиметься винним чи відхтовхнутим?

Edited 2024-10-04 15:25 (UTC)

Так, складно.)

Винним? Сподіваюсь ніколи. Я з ним багато розмовляю. Пояснюю. Коли є внутрішній ресурс
Відштовхнутим? Мабуть, в певні моменти може так себе почуватись. Але - я б була не я, якби не вчила його спиратись на себе. Розуміти, що є він, є інші люди з їх потребами.

Звісно, син ще маленький і потребує багато уваги, майже щохвилинної, коли я з ним.

Танцюємо, як можемо, комбінуючи потреби кожного.

Обозначити, що у всіх, і у мами є потреби важливо. Мені подобається ваш підхід.

Дякую.)

В одній бідній єврейській родині чудова мати.
Вона постійно відмовляє собі у всьому, ніколи не підвищує на дітей голос, коротше, все найкраще для дітей.
Але раз на тиждень вона йде в магазин, купує дорогі та смачні цукерки, дорогий смачний чай і що вона ще любить смачного.
Вона замикається в кімнаті, їсть та відпочиває.
Діти в цей час ломляться в кімнату і запитують:
- Мамо, що ти там робиш?
- Ша, діти, тихо, я роблю вам добру маму...

О! Дякую. Дуже влучно. Сиджу і посміхаюсь широко.))

;)